Якщо ви читали мої попередні статті, то вже знаєте, що 1 листопада я потрапив у біду. А сталося це на рівному місці. Грав в баскетбол – стрибнув – діагноз “розрив зв’язок коліна”. Операція, жахливі перші дні в лікарні, купа проблем зі страховкою, які, на щастя, вирішились і повернення до гуртожитку. Починаючи з 14 листопада я починав вчитись ходити на милицях, до кінця місяця вже їх освоїв, а в грудні почав ходити лише з однією милицею.
Дуже важко це все було пережити психологічно, але зараз вже краще. Тим більше хоча б трохи розібрався з навчанням. Як я зрозумів, самі поляки багато чого не знають і не розуміють. Наприклад, викладач дає якесь завдання і детально не пояснює, як це зробити. В результаті ніхто навіть і близько не розуміє, з чого почати. Дуже складно, тому що не розумієш, що від тебе вимагається. Часто маю багато вільного часу і попросту не розумію, що робити, хочу навіть щось вчити, але не знаю, з чого почати.
А ще на вулиці пішов сніг і стало слизько. Тепер ходити мені стало важче. Не знаю навіть, чи поїду додому на свята. Тут не хочу залишатись. У мене була навіть думка покинути Польщу взагалі, особливо після того, як отримав травму. Та і остаточно вирішу на рахунок цього саме протягом зимових канікул. Не те що не подобається чи погано, просто мені тут не зовсім комфортно.
І ще, я просто вмираю, щоб повернутися в зал. Останній раз я там був 1 місяць і 10 днів назад. Це найбільша перерва за останніх майже 5 років. Просто жах якийсь, на рівному місці “поламався” так, що повертатись до форми буду дуже і дуже довго. Але мотивація буде ще більшою…
Тримайся! Стільки до цього йшов, то дай ще трохи часу собі в Польші – все влаштується з часом. Може виріши, що саме тобі не подобається і як це можна змінити?
Чувак, ти не здавайся головне. Зараз важко, зате з часом буде простіше, то завжди так. Потроху-потроху втягнешся. А як багато вільного часу, то займайся блогом, бо ж постійні читачі нудьгують
Знаєш, якось пропало бажання взагалі щось робити