Ні, це не повернення назавжди. Тільки на канікули. В Польщі навіть, якщо і не здаєш екзамени, маєш відпочинок, і тільки після цього стартує сесія поправкова.
Отже, я не здав 2 екзамени. Все інше (заліки, лекції, практики) майже здав, тобто залишилось доробити дрібниці. Із 2 екзаменів в будь-якому випадку потрібно здати хоча б один, тоді на інший можна буде взяти варунек (означає повторити предмет від початку). Але це мова йде про найгірший варіант, маю надію, що все вийде поправити і так.
Наступний цікавий момент, цього разу я діставався додому не прямим автобусом Катовіце-Житомир, а з пересадками. Тобто, по маршруту Сосновець-Катовіце-Медика-кордон-Шегині-Львів-Коростень-Житомир. Ну що сказати, все знайти доволі легко, помилитись практично неможливо, піший перехід пройшов дуже швидко і загалом навіть більше сподобалось, ніж їхати прямим автобусом, а крім того, вийшло значно дешевше. Шкода тільки, що витратив трохи більше часу на це все.
Білет від Катовіце до Перемишля на автобус екоштував 28 злотих (для студентів). Була альтернатива – поїздом, не набагато дорожче – 30 зл. Потім білет від Перемишля до кордону (Медика) коштує 2 зл, пройшов піший перехід, наступний етап – маршрутка Шегині-Львів, актуальна ціна 23 грн. Ну і з залізничного вокзалу поїздом Львів-Коростень – гривень 90, а з Коростеня можна маршруткою 30 грн або ж електричкою – 10 грн. Електричка ходить тільки кілька разів на день, тому безпрограшний варіант їхати саме маршруткою. якшо чесно, трохи намучився з тим всім, але було цікаво.
Тепер не знаю навіть, яким чином повертатись. Так само, або ж можна купити прямий автобусний білет, що коштує десь вдвічі дорожче.
Що стосується загального психологічного стану, якщо перший раз я повертався в Україну з почуттям, що в Польщі не набагато краще, тепер я інакшої думки.
Коли я їхав без пересадок, я практично нічого не відчував. Цього ж разу я відчув, як життя погіршується з приближенням до українського кордону 
Біда і розчарування, в очах людей – смуток. Ще в обласних центрах ситуація так-собі, а в районах – вона плачевна.
Тому тепер я хочу повернутись до Польщі і залишитись там значно довше. Я хочу повернутись туди, хоча минулого разу, коли був вдома, думав навіть не повертатись. Хотів кинути це все. Зараз же пізно. Треба старатись, як би не було складно, бо іншого шансу не буде взагалі або ж його доведеться довго чекати… І мова йдеться не про рівень життя, а про комфорт. Там комфортніше жити, ніж в Україні. Хотілося б і в Україні щось змінити, але шансів мало
Слідкую за оновленнями статтей на твоєму блозі. Прочитавши заголовок мене на долю секунди охопив стан шоку. І з таким піднесенням я прочитав “Ні, це не повернення назавжди. Тільки на канікули.” .Зі співпереживаннями читаю кожну публікацію з-за кордону. “Треба старатись, як би не було складно” – таки є в цьому реченні сила духу. Успіху тобі на поправковій сесії. Хотів раніше запитати тебе чи варто взагалі поступати у польський ВУЗ, тепер це вже остаточно прийняте рішення.