Від однієї думки, що хтось за місяць або ж за день заробляє мою річну зарплату, просто зводить з розуму. Причому це можуть бути мої давні знайомі з невеликим “рівнем розвитку”.
В певний момент студент-двійочник став заробляти в кілька разів більше від мене. Я ж, на жаль, не знайшов своєї ніші і мені ну дуже складно вийти з такої ситуації. Якщо після закінчення навчання (вузу) не знаходиш нормальної стабільної високооплачуваної роботи, то важко взагалі щось придумати.
Під час навчання в мене були свіжі ідеї і я навіть підробляв, навіть робив задачі/курсові для інших з різних предметів 
Мої рисунки просили в мене і вставляли навіть в книжки/методички.
Все розпочалось зі школи. Здається, в 7 класі я дійшов до міських олімпіад з математики і української мови, а вже у 8 клас я пішов “на підвищення” в Житомирський міський ліцей, де ледь-ледь з тріском пройшов. Хоча свого потенціалу там я не реалізував, все на 5 здавати не вдалось лише через свою лінь і погану рекомендацію себе на початку.
Але після закінчення я все-таки повернувся у “свою тарілку”. В Житомирському державному технологічному університеті я все здавав без проблем, а ще допомагав іншим. Пам’ятаю, навіть на 3-4 курсах я вирішував комусь завдання з математики. Навіть на 5 курсі я зайняв 2 місце серед всіх студентів свого вузу з математики (пішов туди заради розваги :D). А ще, низький рівень викладачів, коли встаєш, виходиш до дошки і показуєш, як вірно. Або ж викладач запитує щось, виходиш, і пишеш довжелезну формулу. Так, я не здався і не почав порівнювати себе з іншими. Типу я на голову кращий. Просто не переставав розвиватись, як і говорив нам директор Житомирського міського ліцею. Біля Вас будуть “барани”, які навіть 2+2 не зможуть полічити, не звертайте на них уваги, а лише розвивайтесь самі. Хоча я не пішов в хороший вуз, все ж я залишився на гідному рівні і мабуть, тому директору було не соромно за мене до певного моменту.
А ще, поїздка на олімпіаду з гірництва (2 місце в Україні). Кому це потрібно, скажете? А нікому. Цю грамоту варто використати як туалетний папір. Чому я взагалі хвалюсь цим? Тому що мені всі казали: супер, вітаю, круто, молодець! А прийшов час вступити в аспірантуру, сказали ой, немає місця. Мовляв, когось маємо і навіть якщо я пройду на силу, то мені зроблять так, що буде максимально некомфортно, і я сам попрошу звільнитись.
Далі – безцільові пошуки роботи. Мій підробіток, яким я займався під час навчання у вузі, з часом зменшувався. В один момент вирішив кинути все і поїхати до Польщі.
Все малювалось так яскраво, а виявилось плачевно. Може проблема в мені? І я шукаю в комусь виправдання. Але студенти, які не отримували жодної стипендії і ледве існували на 1 курсі, зараз розкрутились, а я навпаки, почав втрачати. Чомусь вирішив залишитись в Польщі, почати новий напрямок навчання, не закінчивши попереднього. В результаті повернувся ні з чим, втрачено час і гроші.
Тепер запитання, чи повертатись знову до Польщі і закінчити диплом (потрібно лише дописати сам текст і вийти-захиститись, презентація вже готова). Хочу зазначити, що переклав лише кілька сторінок польською, а все інше в мене в сирому вигляді українською. Чи “плюнути” на це все і шукати просто роботу. Чи залишитись в Україні і тут щось вигадати.?
Навіть не знаю, що робити далі. Такий підвішений стан просто знищує мене. Не тільки жодної стабільності, але й не знаю навіть, що робити далі.
А, і ще забув, такі “барани”, про яких писав раніше, їздять на дорогих авто і заробляють пристойні гроші. А колись я сміявся, що вони нічого не вміють і такі неосвічені)