Мене звати Костянтин Капралов і вже 7 місяців я живу і працюю у Вроцлаві в продуктовій компанії на посаді Product Manager/Chief Marketing Officer
Багато хто після переїзду до Польщі через деякий час повертається з пустими руками і негативним настроєм додому. На щастя, мій досвід життя в Польщі кардинально відрізняється і, виходячи з цього, я вирішив написати статтю про розвінчання міфів про життя в Польщі для IT-фахівців.
Для початку скажу, що 16 років я прожив в Маріуполі Донецької області. Жив я далеко не в родині мільйонерів, без «сирів по 500 гривень».
Отже, 7 найпоширеніших міфів про Польщу:
Міф № 1: Погана медицина
Суть міфу: в Польщі жахлива медицина і величезні черги.
Давайте почнемо з того, що в Україні безкоштовна медицина теж не на вищому рівні і вся більш-менш нормальна медицина України і Польщі – це приватні клініки. На щастя, 70% польських IT компаній це розуміють і страхують здоров’я своїх співробітників в приватних медичних фондах. Тому тим, хто не застрахований, медицина реально не сподобається, однак в середовищі IT компаній медична страховка – це вже більш норма, ніж виняток. Додатково до цього, багато компаній також надають карту «Multisport», яка відкриває безліч можливостей тримати себе в формі і не хворіти.
Міф № 2: Погана поліція
Суть міфу: поліція нічого не зробить, щоб допомогти вам у ситуаціях, коли вас обікрали, застосували фізичну смлу або навіть шумлять сусіди після дозволеного часу.
Хотів би розповісти історію, пов’язану з поліцією в Польщі. У перший день приїзду до Вроцлава ми зустріли чоловіка з ножем, який просто бродив по переходу і нічого не робив. Ну, думаю, йде фрукти різати, все ок.
Але про те, що поляки – веселий народ, я зрозумів у другий день мого приїзду в орендоване житло. Це була субота, і сусіди явно не хотіли заспокоюватися після часу, визначеного законом. Поки я не спав, мене це не напружувало, але годині о другій ночі я втомився від цього тремтіння стін. Я пішов поговорити і ввічливо попросити не шуміти, проте двері мені відкрили 3 сусіда з шарфами місцевого футбольного клубу, і ще чоловік 9 просто тусувалися в кімнаті, тому я англійською спробував пояснити хлопцям мовляв «Ви не овочі, ведіть себе належно». Звичайно, як і в Україні, вони мені відмовили в моє прохання, але тут нагрянула поліція, яку викликав один із сусідів. В результаті хлопці поїхали веселитися разом з полісменами, а сусід через кілька днів сказав, що був не правий. Ця ситуація для мене є досить показовою.
Міф № 3: Все закрито в свята і вихідні
Суть міфу: В святковий день неможливо купити навіть хліб/воду/таблетки від голови, тому що все навколо закрито. Та ж ситуація в вихідні.
Місцеві магазини «Żabka», «Małpka», «Freshmarket» працюють з 6 ранку до 11 вечора навіть в свята і вихідні. Крім цього, є велика кількість цілодобових аптек і навіть тренажерні зали (наприклад, мій Fitness World). Тобто, не тільки хліб, а й видовища цілком можна знайти, подолавши комунікативний бар’єр.
Міф № 4: Інша мова
Суть міфу: польську мову дуже складно вивчити, і це створює бар’єр для спілкування з місцевими жителями.
Перші 3-4 місяці складно, але пізніше польська мова плавно вплітається в побут українців. Вона дуже сильно схожа на українську. Настільки, що з часом ви навіть не відчуєте, як починаєте читати і говорити польською.
З писанням трохи складніше – необхідно вивчити граматику хоча б на базовому рівні. А для тих, хто збирається залишатись тут надовго – і поготів.
Міф № 5: Закони для поляків
Суть міфу: закони для громадян і негромадян Польщі значно відрізняються.
Такого тут немає. Принаймні, я цього ні разу не зустрічав. Це такий само міф, як і те, що у Львові небезпечно спілкуватись російською
Мало того, можу назвати приклад, коли польське законодавство пом’якшує закон для іноземців. Якщо ви порушили ПДР, особливо правила паркування, поліція швидше вас попередить, ніж заблокує колеса. Порушення запишуть в базу даних і при повторному порушенні вже доведеться сплатити штраф. Поляки звичайно бюрократи знатні, але все справедливіше, ніж в Україні.
Міф № 6: Величезні податки
Суть міфу: Податок становить половину зарплати, немає можливості відкрити СПД і оптимізувати оподаткування.
Цей міф народжений в основному СПДшникам України, які працюють під 5%. Так, в Польщі податок СПД вище, і взагалі СПД відкрити зможе далеко не кожен. Для відкриття СПД в Польщі необхідно або бути громадянином країни, або мати Карту Поляка або карту сталего побиту. Але звичайні побутові податки точно так же сплачуються непомітно для пересічного співробітника, як і в Україні. Крім того те, що багато зарплат вказується в брутто, є скоріше психологічним бар’єром, ніж реальним приводом для невдоволення. Наприклад, під час підписання контракту на 10 000 злотих (це близько 65 тисяч гривень) на руки ви будете отримувати тільки 7 034 (45 721 гривень), при тому, що для свого роботодавця ви будете щомісяця обходитися в 12 061 злотих (78 396 гривень 50 копійок).
У Польщі є два податкових порога:
1. Якщо заробіток протягом року склав менше 85 528 злотих, ставка податку 18%;
2. Якщо заробіток протягом року склав більше 85 528 злотих, податок дорівнює 14 839 зл. 02 копійки, плюс 32% суми доходу, що перевищує 85 528 злотих.
Податкові пороги застосовуються в першу чергу для осіб, які виконують роботу в Польщі, за яку вони отримують заробітну плату. До осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, застосовується так званий лінійний податок, який становить 19% від отриманого доходу.
В Україні базова ставка на прибуток становить 18%, і якщо держава вирішить остаточно закрити (а ця тема щороку набирає обертів) можливість підписання контрактів з IT-фахівцями, які працюють на СПД, то Україна автоматично перестане бути меккою низьких податків для IT сектору.
Мало того, половина молодих поляків працює по «схемах», подібних українським – «конверти», «бонуси» і т.д. – Про це неодноразово пише преса. Так що не все так гладко з цим не тільки в Україні. В основному оформляють «на мінімалку» і решту зарплати виплачують на руки. Не можу сказати, що поляки цим задоволені, але факт залишається фактом.
Міф № 7: Поїхав – значить не патріот
Суть міфу: релокейт багато хто розцінює як зраду, відсутність патріотизму і погоню за легкою наживою.
Я поїхав працювати за кордон не тому, що не люблю Україну. По-перше, для мене це новий досвід і можливість значно підтягнути відразу 2 мови – польську та англійську. Мене приваблює середовище проживання: занурення в більш європейську ментальність; можливість в п’ятницю вирішити, що хочеш у вихідні відвідати Німеччину/Австрію/Нідерланди і вже в суботу вранці виїхати без попереднього відкриття віз і збору купи паперів в візовий центр.
По-друге, для менеджера по продукту або для маркетолога це відмінна можливість заглибитися в більш грошовий ринок, нову ментальність. Це той безцінний досвід, про який і мови не могло бути, коли я працював з міжнародними проектами з України. Це інша психологія.
До того ж про те, що Європа – це місце для наживи, можна посперечатися. За ті 7 місяців, що я перебуваю в Польщі, я отримав майже десяток пропозицій, в яких зарплата перевищує мою поточну в 1,5-2 рази. Тобто нестачі хороших компаній, готових запропонувати в Україні конкурентну оплату результату, в Україні немає. Плюс ціни в Польщі на мою суб’єктивну думку на 15-20% вище, ніж в Україні (в середньому, якщо не брати окремі категорії, де ціна може бути набагато вище або значно нижче).
І по-третє, вже досить багато прикладів, коли українці, які покинули рідну землю, творять, винаходять і представляють нашу країну на міжнародному рівні. Завдяки їм світ знає, хто стояв біля витоків WhatsApp, PayPal, а також таких гуру маркетингу, як Філіп Котлер. Слава Україні!
За матеріалами