Відчай

Продовжую цикл типу автобіографчних дописів Отже, раніше все закінчилось на тому, що я отримав диплом і розпрощався зі студентським життям. Чи шкодую я про те, що витратив час на навчання? Мабуть ні, доволі весело було та і я знав результат кінцевий – сенсу з цього всього мало, адже знайти роботу всеодно досить важко…

Так ось, я випустився. Про друзів-однокурсників з університету забув доволі швидко, так само як це було з друзями зі школи та ліцею. Ну коли бачу, то вітаюсь, завжди радий побачити когось, але не більше того…

На що я розраховував, коли навчався так добре? Ну, думав іти в аспірантуру, але не склалося минулого року. Як виявилось, не все від мене залежить. Та й зараз я задумався чи варто в цьому році туди йти? Проблема досить актуальна, адже роботи досі я не знайшов… Ніби запасний варіант чи що… Власне про це буду ще писати.

Що ж я робив цей рік, запитаєте Ви. Так ось, важко уявити, яке в мене було розчарування, червоний диплом, але одразу роботу знайти не вдалось (я навіть знав що так буде – нічого дивного). Дещо нам пропонували в університеті, але ті пропозиції, м”яко кажучи, були не дуже.

Ну і зрозуміло, що час ішов. А я сиджу і сиджу вдома… Відчаю не було меж, роботу навіть вже і не шукав – не знаю навіть що і хотів. Хотілось навіть заплакати, але я знав, що не маю права здаватись.. Можливо скажете, дурний чи що? Знайди собі яку-небудь роботу, навіть простим “робочим” і все! Ні, я просто хотів більшого, але через це не отримав нічого…

Що мені допомагало в цей момент? Спортзал! Так, не зрозуміло чим би я займався якби не спорт… Практично кожного дня я ходив в зал… Так, скучно, так, самотньо, але що мені залишалось? Я знав, поки я хоч чимось займаюсь, час не проходить дарма. Спорт дає мені мотивацію !!! Всю енергію і злість я лишаю там… Ніколи не перестану тренуватись (кинути хотів вже багато разів), навіть якшо не вдасться досягти хороших результатів…

А ще було дещо цікаве цією зимою Мені написала дівчина, але вона з іншого міста, і мало що натякало, що ми колись зможемо зустрітись Але не так сталося, як гадалося. Насправді мені пишуть багато, але цього разу все було якось по-іншому. Мені було цікаво писати їй щодня, а ще ми мали зустрітись, просто випадковий випадок – вона була в моєму місті (4.03.12)… Ну зустрілись 1й раз – і далі продовжили спілкуватись, значить все було ОК…
Кожного дня я писав в один і той же час – десь в 5 годин я збирався на тренування, а після того в годин 9 вечора… Я просто хотів написати хоч щось…Я писав і настрій піднімався, просто писав, і цього вистачало… Я вже не почував себе самотнім… Можливо я неправильно робив – потрібно було краще дзвонити? Зрозуміло, що зустрічатись кожного дня було неможливо, адже ми в різних містах… Але щось мене чіпляло… Наприклад, на тренуванні, я сподівався, що повернусь додому і буду знову спілкуватись з нею.
Хоч я і не знайомлюсь через інтернет, але в цьому випадку від мене мало що залежало. З деяким навіть напором вона писала, і вже навіть дещо планували. Коротше зрозуміло, якшо спілкуватись все ще цікаво, далі і далі, ми обов’язково мали зустрітись ще раз… Як не як кожного дня – досить багато часу переписувались…
Зустрілись знову 07.04. І знову ніби все було ОК. Я класно провів день, мені не було шкода витраченого часу?
А нещодавно написала мені, ніби в неї є хлопець і все. А мені тепер що робити?
Не думав, що таке зі мною може бути Можливо все ж таки, все так просто не закінчиться
Але поки вийшло саме так, я навіть комікс склав (не подумайте, що я божевільний

Можливо, вам і смішно з цього всього. Ще таких дописів в мене не було ) А от мені не дуже

Мовляв, знайди собі когось іншого та і все. А я чомусь не можу все забути. Можливо і не зможу ніколи. Цікаво, чи зустрінемось ми ще колись?

Доречі, на рахунок роботи – зараз вже трохи працюю, але від того веселіше не стає Я зрозумів давно, що робота – це не головне, і зациклюватись на цьому не варто. Головне – отримувати задоволення від життя, займатись тим, чим Вам подобається… Займатись спортом, класно харчуватись, берегти здоров’я. А ще добре мати хороших друзів, або дівчину (в мене ні того, ні іншого немає). А ще важливо мати якусь мотивацію жити далі.

На сьогодні вистачить, ще є багато чого написати!  Що буде далі, розкажу потім. А від того, хто читає – прошу порад чи щось типу того, що робити далі?