З кожним днем все більше розчаровуюсь 
Робота. Складне запитання. Вже довго не можу знайти нічого цікавого та й вже, мабуть, і не шукаю.
Все, що мені пропонували – не варте уваги. Зарплата – маленька, зайнятість повна… Треба ж з чогось починати, скажете Ви? Мабуть… Можна піти на будь-яку роботу і бути задоволеним. Так більшість і робить… Можна все життя ходити на одну і ту ж саму роботу, стабільно заробляти і все.
Цікавий варіант (та і для багатьох єдиний вихід) – поїхати за кордон. Так, влаштуватись складно, навіть дуже, але що залишається? В Україні реалізуватись дуже складно, тут твої знання абсолютно нікому не потрібні.
Можливо те, що за кордоном краще – теж ілюзія? Спробую довести чи спростувати це твердження на власному прикладі. Щоб реально все реалізувати, треба проробити досить багато роботи: вивчити мову, знайти вуз (для навчання), або знайти роботодавця і підписати з ним контракт. Варіант нелегальної міграції не розглядаю 
Хоча багато саме таких випадків…
Із зарплатою в кілька тисяч гривень в Україні важко думати про нове авто, новий будинок, хороший відпочинок. Але якось люди досягають таких результатів. Так, за кордоном багато людей з пристойним заробітком, у них немає мети купувати дорогі автомобілі, гребсти купу грошей при можливості. Заробляють рівно стільки, скільки б вистачало для життя. У нас же – якщо є можливість – гребуть навіть те, що навряд чи буде потрібно Така психологія)
Так ось, головна проблема українців – більшість влаштовує те життя, яке вони мають. Головне, щоб була робота взагалі, неважливо яка. Купити пива, подивитись футбол, просто подивитись телевізор Мабуть, цього має вистачати звичайному українцю.
Але чи є в такому випадку шанс на успіх?
жизнь на Украине – вообще штука сложная. и с этим надо либо мириться, как большинство, или биться, как рыба об лед.
Не на Україні, а В Україні
“Можна все життя ходити на одну і ту ж саму роботу”
З третього курсу ходжу на одну і ту ж роботу (йо-майо це ж вже 12 років!!! аж припух як підрахував!). За цей час спробував себе десь в трьох-чотирьох напрямках і зупинився на тому, що найбільше подобається. Завдяки тому, що докладно у всьому розбирався, систематично попадається “халтура” по них всіх.
“Зарплата – маленька, зайнятість повна”
Зарплата в пару тисяч гривень плюс “халтури” особливо розгулятися не дає, але взяти довготерміновий кредит на квартиру – цілком реально.
“нове авто, новий будинок, хороший відпочинок”
Ясно що нове авто чи будинок купити нереально, але будемо чесні самі з собою: за кордоном нове авто і власний будинок – це теж розкіш. Там також багато людей їздять на драндулєтах не першої свіжості і все життя живуть в орендованих будинках чи виплачують кредити.
“більшість влаштовує те життя, яке вони мають”
Більшість не влаштовує і в цьому основна проблема. Ми живемо відповідно до рівня життя в нашій державі, а дивимося кудись, бачимо, що там за ту ж роботу дістають більше і або рвемося туди, або б’ємо болт на свою роботу тут, бо неохота працювати “за такі гроші”. Доки в мозгах більшості не клацне тумблерок, що ми не там, а тут і апетити мають бути відповідними, то нічого і не поміняється, а як клацне нарешті – ми маємо всі шанси заткнути за пояс дуже багатьох з тих, кому зараз заздримо, бо ресурсів в нас і матеріальних і інтелектуальних – дай Бог кожному.
Не подобається постійна робота – займися фрілансом. Будеш робити все на совість – побачиш сам: і машина в тебе буде _порівняно_ непогана і житло – ти будеш на тому ж соціальному рівні, що і за бугром, просто матеріальне вираження буде інакшим – відповідним до наших реалій.
Нормальна робота має бути така, аби не треба було шукати “халтуру”
ті ж фрілансери, яких я згадував – це вічні шукачі “халтури”, але зі скількома не говорив – вважають свою роботу нормальною.
Основна робота – це не що інше, як постійне виконання послідовності задач (проектів). Халтура – одноразове виконання певної задачі(проекту). Різниця в ступені формальності відносин. Якщо хтось може просто з кошелька витягнути кілька купюр, а хтось може їх лише через банк видати, то все одно – робота є робота.
Якраз про формалізацію відносин я і кажу. Фрілансер – на те й фрілансер, що працює не на конкретну компанію і зобов’язання у нього розповсюджуються на конкретний проект, причому на сам факт його вчасного виконання. Чи працює він вдома, чи на пляжі, чи тверезий, чи під пиво, чи взагалі набухався і спить тиждень, а потім ночами буде сидіти – нікого не хвилює.
Якщо ж ти маєш постійне місце роботи, то тут зовсім інакше все. Є контракт довготривалий, який часто регламентує купу нюансів. І за таку роботу оплата має бути достойною, щоб людина не шукала халтури на стороні.
Все то так. Але хоча б взяти до уваги автомобілі. В Європі значно дешевші. А за таку роботу, наприклад, як в Україні, зарплата в кілька разів вище.
Це те, про що я казав – ми порівнюємо “тут” і “там”. А треба порівнювати себе і Васю Пупкіна з сусіднього під’їзду. Якщо ти нормально розбираєшся в тому, що робиш, а Вася – сяк-так, то ти заробиш більше ніж він і машину зможеш купити швидше (або кращу).
А чому не порівнювати?
У мене були шанси поїхати, але я їх втратив…( Можливо колись ще будуть.
Вірно сказано вище, у нас, навіть десь працюючи, намагаєшся шукати підробіток – халтуру.
А щоб цього не було, має бути пристойна зарплата.
Так, можна і в Україні заробляти багато – але мені здається за кордоном легше (можливо в мене така ілюзія:) ).