Сьогодні хотів би поговорити про спогади. Хочемо ми того чи ні, деякі моменти життя запам’ятовуються і їх важко “викинути з голови”. Навіть, я б сказав би, неможливо.
Фото – чи потрібні вони взагалі – цікаве запитання. Мабуть, потім буде цікаво подивитись, яким ви були в дитинстві. Але дехто просто схиблений – роблять ледь не по 100 фоток кожного дня, навіщо це потрібно.
Якщо говорити про себе, то нічого хорошого згадати не можу… Мабуть, хороше швидко забувається.
Колись грав в шахи, коли виграєш напружену партію з сильним суперником – яка триває 4 години – ніби психологічний підйом, але так само розчаровуєшся, коли програєш. Але шахи – спорт (якщо його так можна назвати 
) не дуже цікавий. Мені не подобається те, що там практично з певного моменту треба “зубрити” теорію, щоб пристойно грати. Власне, всеодно, доволі цікаво грати командами. Наприклад, в тебе програшна позиція, а тебе влаштовує тільки виграш. Із останнього пам’ятаю – грав за університет після того, як кілька років вже кинув. Зустрічався з КМС’ом 2 роки підряд, і 2 роки вигравав Я був капітаном команди другої правда, не основної – але зрозумів, що командна гра – це доволі цікаво. А взагалі спорт не дуже перспективний, тому я і мусив його кинути. Все правильно зробив, мабуть треба забути про це взагалі, але і досі згадую – адже 1й розряд отримав в 12 років і були серйозні перспективи! В рейтинг-таблиці я є і досі, але вже неактивний, адже кілька років не беру участі в жодних турнірах. Рейтинг зберіг більш 2000, якщо точно 2001 Це типу мої досягнення в спорті (поки). Зараз я намагаюсь займатись пауерліфтингом, якщо чесно, не дуже виходить.. Результати стоять на місці, і важко себе налаштувати…
Із навчання в університеті що запам’яталось?
Мабуть, поїздка по програмі DAAD, Писав про неї вже 100 разів, все було класно, спогади тільки позитивні. Хотілось поїхати знову і знову, потім швидко все забулось і на цьому все. Час проходить, навряд чи знову вийде так поїхати.
Ще запам’яталась українська олімпіада по моїй спеціальності, в якій я брав участь. У мене було 2-ге місце (це не мій високий рівень, а мабуть, доволі низький рівень інших студентів), хоча я на нього не розраховував. Мав бути задоволений тим, але радість швидко пройшла, коли я зрозумів, що сенсу з цього небагато. Потенціал ніби і є, але реалізувати його не можу… Знову ж таки, ніби враження і хороші від університету, але загальні враження були зіпсовані в самому кінці.
Коротше кажучи, зараз я робив би все по-іншому. Але вже нічого не зміниш. Колись думав, якби не пройшов в університет, що б я робив далі. А зараз все більше розумію, якщо є робота з нормальною зарплатою, то вища освіта взагалі не потрібна. Якщо вона буде дійсно вимагатись на певну посаду, вступите собі на заочну форму, ось і все.
В школі (з початкових класів) треба обирати класний спорт. Якщо буде потенціал в спорті, треба вкладати всі сили в нього. Зараз я б вибрав би єдиноборства (бокс, кік-боксинг і т.д.). Власне, мені ніхто і зараз не заважає, але претендувати на щось серйозне в цьому спорті, навряд чи вже можна…
Вивчати іноземну мову – теж ключ до успіху. Хочете поїхати в Німеччину – поглиблено вивчайте німецьку, в США – англійську. Власне, високий рівень англійської дозволить поїхати потенційно в будь-яку країну. Про це треба думати під час навчання в школі та і в університеті.
Міжнародні програми – мені “відкрили очі” на це тільки на третьому курсі, хоча варто націлюватись на такі програми вже з першого курсу університету. Такі програми – це дуже великий шанс на потенційний успіх. Якщо ж Ви навіть не плануєте поїхати за кордон назавжди, це буде хороший досвід.
Це такий ніби міні-план, як би я хотів, щоб все було. Але вже вийшло все як є
Зараз я думаю, а чи потрібна школа взагалі? Раніше косо дивився в сторону ПТУ-шників, а зараз розумію – вони мають хоча б якусь роботу і це вже добре (не знаю чи винні вони, чи ні, що у них доволі низький загальний розвиток). Після університету можна залишитись просто ні з чим, часто навіть студенти платять за навчання – це взагалі безглуздо, я хоча б стипендію отримував – це вже плюс:)