Оскільки я вже майже 1,5 року навчаюсь в Польщі, то вже можу поділитись деякими враженнями, хорошими і не дуже. Спробую пояснити все по пунктам.
1. Об’єктивність.
Багато викладачів абсолютно суб’єктивні і рівень знань не значить нічого. Когось вони люблять, когось ні.
Наприклад, був екзамен. В кабінет до викладача входило 2 особи – одна готується, одна відповідає. Якась дівчина списувала буквально з книжки і викладач “закрила на це очі”, оскільки важко не помітити, що хтось списує, коли в кабінеті лише 2 особи. Як виявилось потім, та дівчина була в теплих стосунках з викладачем, крім того – це був її майбутній керівник магістерської роботи. У мене ситуація з цим екзаменом склалась трохи інакше. На моїй загальній спеціальності є 5 спеціалізацій, відповідно і 5 груп. З моєї групи той екзамен здало лише 2 особи, далеко не найкращі особи, можна сказати просто сподобались викладачці) А з групи, яка була на тій самій спеціалізації, на якій і викладач, здала майже на 100%. Тобто, суб’єктивність зашкалює. З іншими предметами траплялись теж подібні ситуації.
2. Заохочення (стипендія).
Більшість студентів отримують тільки соціальну стипендію, яка не залежить від оцінок. Тобто, немає жодної мотивації навчатись добре, практично немає.
Щоб отримати стипендію наукову, декана, ректора, міністра, потрібно писати статті і мати середній бал не менше 4,5. А ще потрібно здавати всі екзамени з першого разу. На моїй спеціальності, геології, таке практично неможливо, а ось на географії, де навчатись значно легше, і стипендію отримати значно легше.
Така маленька примітка: я таких стипендій отримувати не можу, оскільки я вже отримую стипендію Уряду Польщі. Звучить гордо, а сума то всього 900 зл. Більшість студентів отримують соціальну більшу.
Отже, стипендія міністра у Польщі складає 12 тис. злотих одним платежем). І отримали цю стипендію далеко не найкращі студенти, я б сказав би навіть середні на простіших напрямках навчання, ніж у мене. Подивившись на їхні статті, я не побачив якихось екстра досягнень і взагалі побачив в тому мало сенсу.
Більше того, є такі студенти, які ходять до декана, відмовляються від тих предметів, на яких потенційно складно отримати хорошу оцінку, а вибирають найлегші. Тобто, крутять так, аби дістати бажаний середній бал. Студенти дійсно “шарящі” не отримують практично нічого, та ще й мають низький середній бал.
Якихось олімпіад чи чогось подібного я тут не зустрічав, хоча очевидно, що має бути щось подібне. І вже за такі речі давти премії такого розміру, а не практично просто так і кому попало.
3. Методика викладання і анкетування.
Дуже часто перед початком занять проводять анкетування (анонімне). Потрібно оцінити викладача в шкалі від 1 до 5. Тобто, роблять вигляд, що думка студентів для них важлива, хоча сумніваюсь, що результати цих опитувань на щось впливають. Так, показуха для студентів.
А про саму методику викладання я вже говорив раніше. Сьогодні викладач говорить одне, завтра інше, післязавтра десяте. Багато хто боїться його конкретно запитати, та і навіть, якщо питаєш, важко зрозуміти, чого він хоче.
Жодних методичок ніхто і не збирається робити, принаймні в мене таке відчуття. Кожен повинен ніби все розуміти сам, але насправді все далеко не так. Кожен мало розуміє, що повинен робити, та і за 1,5 роки мене мало чого навчили.
І це при тому, що вуз державний і далеко не найгірший. А що вже й казати про т.звані “Вищі школи”.