Багато хто підтримує тісний зв’язок з однокласниками зі школи, з одногрупниками з університету протягом багатьох років після випуску. Дехто любить часто заходити, наприклад, в свій колишній вуз, зустрічатись з викладачами, обмінюватись враженнями і т.д. У мене ж залишились не зовсім хороші враження від школи, ліцею, університету, особливого бажання повертатись туди знову немає. Контакти втрачаються досить швидко, все забувається. Такі друзі перетворюються в прості картинки в списку ваших “вконтактів”.
Чому я пишу на цю тему? Нещодавно зустрів викладача, який питав у мене, чому я не заходжу хоча б іноді. Насправді я буваю в своєму колишньому університеті досить часто – туди я ходжу в зал, але не на кафедру, адже враження від самих викладачів залишились не дуже хороші. За хороше навчання вони відплатили мені псуванням нервів, та ще й в підсумку сказали нам всім – шо ми типу не заслуговуємо на свої оцінки. Коротше, про це ще буду писати – “неприємний осад” залишився з того всього і по цей час.
Що стосується самих викладачів – є нормальні, з якими можна вітатись за руку – і це в порядку речей. Приємно з ними спілкуватись як на парах, так і просто в житті. Мають бути не відносини викладач-студент, а відносини як друзів. Є ж такі викладачі – взагалі роблять вигляд, ніби Вас не знають. Наприклад, я вітаюсь, а у відповідь нічого не чую. Вкрай неприємна ситуація.
Чи вважаю я, що зробив правильний вибір, вступаючи саме на той факультет, де я провчився 5 років? Ні, зараз я б не порадив би його нікому. Але коли я був на першому-другому курсі, все було чудово. А потім змінився декан, керівництво, стало все жахливо.